РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 48 (16 грудня 2005) 

  • Дорожня клінічна лікарня №2 станції Київ-Пасажирський відзначила 110-річчя своєї діяльності

    Залізниця не та галузь, де гостро стоїть житлова проблема. Але й у нас є безквартирні працівники, чи ті родини залізничників, які потребують поліпшення житлових умов. Скажімо, серед залізничників Вінниці в черзі на отримання житла перебуває 120 чоловік. Є такі черги й в інших містах. Як же забезпечити цих людей власними оселями?

    Основний і добре відомий спосіб – зводити нові будинки. І він застосовується. За рахунок коштів залізниці споруджується житло для працівників. Однак такі кошти обмежені, адже потрібно фінансувати реконструкцію колій, вокзалів, ремонтувати та будувати нові локомотиви, вагони, електропоїзди... Тому звести стільки будинків, щоб в них вистачило для всіх квартир, на сьогодні не реально.

    Потрібно вишукувати й інші можливості, знаходити, так би мовити, приховані резерви. А вони є. У Жмеринці пустував дитячий садочок, зведений залізничниками. Дітей стало менше, тому ця споруда втратила своє пряме призначення. І, як у нас часто буває, стала об’єктом особливої уваги для тих людей, хто любить поживитись чужим. Хоч будівлю й охороняли, але дещо з неї викрали. Можливо, втрати були б ще більшими. Та начальник Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолій Любінін, після необхідних узгоджень у Києві, прийняв рішення – переобладнати будівлю дитсадка під квартири для залізничників. Так і зробили. Знайшлись будівельні матеріали, виконавці робіт, підключились й майбутні господарі квартир і спільними зусиллями житло спорудили. На сьогодні понад двадцять родин залізничників Жмеринки вже справили новосілля в нових, зручних квартирах.

    Так же поступили й у Калинівці. Щоправда, зайвого дитсадка тут не було, а от маневрова вишка пустувала. Можливо, її зруйнували б, але, коли по-господарськи оглянули, дійшли висновку, що з неї можна зробити невеличкий котедж для однієї родини. Та й бажаючий поселитись в ньому знайшовся. Це працівник Вінницького лінійного відділа міліції майор міліції Борис Дарвін, який зі своєю родиною вже не один рік очікував на отримання квартири. Після проведення реконструкції, до якої доклав зусиль й майбутній господар, із технічної споруди вийшов ошатний будиночок, в якому й оселилась родина правоохоронця.

    Пустувала біля ст. Калинівка й ще одна споруда, причому значно більша ніж маневрова вишка. Її також вирішили переобладнати під житло. А коли завершили проектні та ремонтні роботи, то в цьому будинку розмістилось аж п’ять квартир. На стільки ж скоротилась черга працівників залізниці в Калинівці. Ті, хто тривалий час очікували власного помешкання, вже заселились чи найближчим часом відсвяткують новосілля в нових квартирах.

    Приклад Жмеринки та Калинівки надихнув на „творчі” пошуки й керівництво ст. Вінниця. Оглянувши своє господарство, вони виявили, що на вантажній станції не використовується повною мірою адміністративно-побутовий корпус. То чому б його й не переобладнати під житло? Так і вирішили. Коли підрахували разом і з проектантами, то вийшло, що в цій споруді можна обладнати 8 однокімнатних, 6 двокімнатних та 2 трикімнатні квартири. Внесок у вирішення житлової проблеми серед Вінницького залізничного вузла, варто зазначити, суттєвий. У черзі на отримання житла на ст. Вінниця всього 12 безквартирних. Причому серед тих, хто в ній перебуває, є й такі, що чекають на покращення житлових умов.

    У Вінниці, та й інших містах, уже відпрацьований варіант. Він склався, коли міністерство освіти та науки дозволило переобладнувати студентські гуртожитки, в першу чергу ПТУ, під житло для викладачів навчальних закладів. Там розшукували інвестора, який вкладав би свої кошти у реконструкцію будівлі, облаштовував квартири, але за це забирав половину з них. Варіант, ніби й непоганий, але... Перше, що не дуже добре сприймається, це – втрата половини квартир. Друге, це те, що підтверджує досвід: після виконання робіт „будівельниками” інвестора, більшість квартир доводилось переробляти. Причому витрачати сили та кошти на „ліквідацію” раніш виконаних робіт – обдирання штукатурки, яка ледь трималася, змінами вікна й двері, тощо. Чи вигідно це?

    Другий варіант, який також уже випробовувався на практиці, - віддати споруду, такою, яка вона є, на розсуд майбутніх мешканців. „Плюс” тут у тому, що не втрачається житло для підприємства. Однак є й свій „мінус”. У кожного, кому запропонували обладнати власноруч собі квартиру, свої статки. Один може виконати ремонт за півроку, другий – за рік, а третій розтягує це „задоволення” на три, чотири, а то й п’ять років. Здавалося б – це їх особиста справа. Однак будинок – колективний і комунікації до нього (водопостачання, газ, електроенергія) підключаються лише тоді, коли всі ремонтні роботи завершені. Це означає, допоки не буде завершений ремонт в останній квартирі, всі інші залишатимуться без комунікацій та енергозабезпечення, відповідно й у них жити неможливо до завершення остаточного ремонту.

    Який же вихід вбачається? Напевне, необхідно знайти „золоту” середину, щоб і житла залізниці не втрачати, і щоб господарі могли якомога швидше користуватись ним. Тут без допомоги залізниці не обійтись. Гадаємо, варто знаходити кошти, чи матеріали та робітників, котрі б виконували мінімальний обсяг необхідних робіт. А це – спорудження стін між квартирами, підведення води, каналізації, газу та електроенергії. Решту робіт – покласти на мешканців майбутніх квартир. Це – внутрішні оздоблювальні роботи. Однак не варто залишати їх на призволяще. Уже є різні системи житлового кредитування. Але кредит – це борг, який необхідно повертати, причому з відсотками. Тому далеко не всім він посильний. Щоб послабити навантаження на сімейний бюджет тих залізничників, які взяли кредити на облаштування власного житла, необхідне втручання адміністрації залізниці. Можливо, вона частково, а то й повністю, зможе погашати кредити. У гіршому випадку – сплачувати відсотки. Не зайвим - створити кредитну спілку залізничників, яка могла б інвестувати будівництво житла. Є ще варіанти іпотечного кредитування... Словом, варіантів є багато, але необхідно вибирати найкращі. А те, що їх потрібно, та й доведеться вибирати, це вже майже аксіома. Адже Генеральний директор Укрзалізниці Василь Гладкіх заявив, що впродовж найближчих п’яти років житлова проблема на залізничному транспорті буде вирішена. Це – не просто фраза, а програма для подальшої діяльності, котра має наповнюватись конкретними справами, такими, які вже робляться у Жмеринській дирекції залізничних перевезень. Гасло „Житло – власними силами!” тут стало реальністю.

    Ганна БОГОВІС, спецкор. «РС»
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05